Категорія: ПІСНІ

Ще не вмерли України ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу
Та й покажем, що ми, браття,
Козацького роду!

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні пісенька розляже.
За Карпати відіб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів.
 

Поголосся: Василь Триліс.

Що по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
По підгір’ю маки цвітуть,
Битим шляхом чумаки йдуть.

Туман поле устилає,
Мати сина підмовляє:
“Вернись, сину, додомоньку,
Змию, зчешу голівоньку”.

“Ізмий, мати, сама собі,
Не завдавай жалю мені.
Мені змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі терни.

А розмають буйні вітри,
А висушить ясне сонце!”
 

Слова: Юрій Федькович, мелодія невідомого автора. Поголосся: Василь Триліс.

Чоловічий хор “ЧУМАКИ”, керівник Василь ТРИЛІС (mp3):

Як засядем, браття, коло чари,
Як засядем, браття, при меду,
То най ідуть турки а татари,
А я собі вусом не веду.

Приспів:
Кришталева чара, срібнеє дно,
Пити чи не пити – все одно!
Кришталева чара, срібная креш,
Пити чи не пити – все умреш!

Як засіли наші коло чаші –
Петро, Павло, Хведір, Миколай,
Як смикнули тої шпагатівки,
То вони забули і про рай.

Приспів.

На тім світі не дадуть горівки,
Ані пива-меду, ні вина, –
Смоли трошки та тої дощівки –
Пиймо ж, браття, пиймо все до дна!

Приспів.

А як прийде, браття, костомаха,
А як прийде, браття, із косов,
Я скажу їй: “Будь здорова, свахо,
Випий, люба кумцю, ізо мнов!”

Приспів.
 

Як ішов я з Дебречина додому,
Зайшла мені чорна кура дорогу.
Іди, іди, чорна куро, додому!
Не заважай, не заважай
По дорозі нікому!

Як ішов я з Дебречина до Хусту,
Знайшов лем я вишиваную хустку.
Ой чи мила, чи не мила ю шила,
Лем би она, лем би она
Вишиваною била!

Як ішов я з Дебречина додому,
Зайшла мені моя мила дорогу.
Так стискала, притискала до себе:
“Чи візьмеш ня, чи візьмеш ня,
Бо я гину без тебе?”

Як ішов я з Дебречина додому,
Зайшла мені чорна кура дорогу.
Іди, іди, чорна куро, додому!
Не заважай, не заважай
По дорозі нікому!