А вже років двісті,
Як козак у неволі,
Понад Дніпром ходить,
Викликає долю:
"Гей, вийди, доле, із води,
Визволь мене, серденько, із біди!"
"Не вийду, козаче,
Не вийду, соколю!
Не вийду, серденько,
Бо й сама у неволі!
Гей, у неволі, у ярмі.
Під московським караулом у тюрмі.
У ярмі, в кайданах
Од часів Богдана.
Від нього самого
У неволю оддана.
Гей, ти, Богдане, гетьмане!
Занапастив Україну і мене!"
