Ой в полі могила
З вітром говорила:
– Повій, вітре буйнесенький,
Щоб я не чорніла!
Щоб я не чорніла,
Щоб я не марніла,
Щоб на мені трава росла
Та ще й зеленіла!
І вітер не віє,
І сонце не гріє,
Тільки в степу при дорозі
Трава зеленіє.
Ой у полі річка.
Через річку – кладка…
Ой не кидай, козаченьку,
Та рідного батька!
Як батька покинеш –
Сам намарно згинеш,
Річенькою бистренькою
За Дунай заплинеш.
Бодай тая річка
Риби не плодила, –
Вона ж мого товариша
Навіки втопила.
Бодай тая річка
Куширем заросла, –
Вона ж мого товариша
На той світ занесла!
