Їхав козак з України (2)
Та й заїхав до дівчини. (2)
Дівка двері відчинила – (2)
Не той козак, що любила. (2)
Дала коню вівса їсти, (2)
А козаку – крісло сісти. (2)
Дала коню ще й оброку, (2)
Сама сіла собі збоку. (2)
“Ой, Боже ж мій, що я роблю? (2)
Не той козак, що я люблю! (2)
Не той кінь, не те сідельце! (2)
Не той козак, не те серце!” (2)
Дзвонять коні підківками, (2)
А козаки – шабельками.(2)
