Категорія: НОТИ
ОЙ ТИ, ДІВЧИНОНЬКО
Поголосся: Василь Триліс.
Ой ти, дівчинонько,
Чи з паперу пошита –
Держала козака
Аж до самого світа?
Ой я не з паперу,
Да я з чистого злота.
Не я його держу –
Да то ж його охота!
Оре Іван, оре
Та сірими волами,
Побачив дівчину
Та з чорними бровами.
Ой як зустрілися,
Обоє пораділи,
А з тої радості
Обоє послабіли.
ОЙ У ЛУЗІ ТА ЩЕ Й ПРИ БЕРЕЗІ
Поголосся: Василь Триліс.
Ой у лузі та ще й при березі
Червона калина.
Породила молода дівчина
Хорошого сина.
Вона ж його ой та породила
В зеленій діброві,
Тільки й дала тому козакові –
Личко й чорні брови.
Було б тобі, моя рідна мати,
Тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати,
Щастя й долю дати.
Розвивайся, ой ти зелен дубе, –
Завтра мороз буде!
Собирайся, молодий козаче, –
Завтра похід буде!
– Я морозу ой та не боюся,
Зараз розів’юся!
Я походу ой та не боюся,
Зараз соберуся!
ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА
Поголосся: Василь Триліс.
Ой у полі криниченька,
З неї вода протікає. (2)
Ой там чумак сірі воли пасе
Та з криниці напуває.
Воли ревуть, води не п’ють,
Бо в Крим доріженьку чують. (2)
Ой Бог знає та Бог відає,
Де чумаченьки ночують.
А ночують чумаченьки
В чистім степу при долині. (2)
Розпустили свої сірі воли
По зеленій муравині.
Бодай же ви, сірі воли,
Та в Крим по сіль не сходили! (2)
Ой як же ж ви, мої сірі воли,
Мені жалю наробили.
ОЙ У ПОЛІ ОЗЕРЕЧКО
Поголосся: Василь Триліс.
Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко:
Соснові клепки, дубовеє денце –
Не цураймося, серце.
Не раз, не два над водою
Стояв козак із журбою:
– Вийди, дівчино, вийди, рибчино,
Поговоримо з тобою.
– Ой рада б я виходити
І з тобою говорити,
Так лежить нелюб на правій рученьці,
Та боюся розбудити.
– Ти, козаче молоденький,
В тебе коник вороненький:
Сідлай коня та їдь із двора,
Бо ти не мій, я не твоя.
Козак коника сідлає,
До коника промовляє:
– Лети ж, мій коню, лети, вороненький,
Аж до самого Дунаю!
ОЙ У ПОЛІ ТРИ КРИНИЧЕНЬКИ
Поголосся: Василь Триліс.
Ой у полі три криниченьки,
Любив чумак три дівчиноньки:
Чорнявую та білявую,
Третю руду та поганую.
Що чорняву від душі люблю,
До білявой залицяюся.
А з рудою та багатою
Піду, мабуть, обвінчаюся.
– Чи я тобі та не казала,
Як стояли під світлицею:
Не їдь, не їдь та й у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.
– Любив тебе я дівчиною,
Любитиму й молодицею.
А ще буду хоч сім літ ждати,
Поки станеш удовицею.
Чи всі тії та сади цвітуть,
Що весною розвиваються?
Чи всі тії та вінчаються,
Що любляться та кохаються?
Половина тих садів цвіте,
Половина осипається.
Одна пара та вінчається,
А другая розлучається.
ОЙ ХОДИВ ЧУМАК СІМ ЛІТ ПО ДОНУ
Поголосся: Василь Триліс.
Ой ходив чумак
Сім літ по Дону.
Та й не було пригодоньки, гей, гей,
Ніколи йому,
Гей, гей, ніколи йому.
Ой заслаб чумак,
Заслаб та й лежить.
Ніхто його не спитає, гей, гей,
Що в нього болить,
Гей, гей, що в нього болить.
А болить в нього серце,
Серце й голова.
Помирає чумаченько, гей, гей,
А роду нема,
Гей, гей, а роду нема.
Ой ревнули воли,
Тіло везучи,
Заплакали чумаченьки, гей, гей,
Позаду йдучи,
Гей, гей, позаду йдучи.
А в неділеньку рано
Та вдарили в дзвін, –
Це ж по тому чумакові, гей, гей,
Що ходив на Дін,
Гей, гей, що ходив на Дін.
ОХ І НЕ СТЕЛИСЯ, ХРЕЩАТИЙ БАРВІНКУ
Обробка для солістів і хору: Василь Триліс.
Ох і не стелися, хрещатий барвінку,
Та і по крутій горі.
Гей, не втішайтесь, злії воріженьки,
Та пригодоньці моїй.
Бо моя пригода – козацькая врода,
Як та ранняя роса:
Що вітер повіє, сонечко пригріє –
Роса на землю впаде.
Що вітер повіє, сонечко пригріє,
Роса на землю впаде,
Так моя неслава, людська поговірка,
Усе марно пропаде!
Наїхали пани та ще й орандарі
Воли й вози забирать.
Гей, беріть, беріть усю худібоньку,
Не маю вам що й казать.
А я як жив буду, усе те добуду,
Воли, вози покуплю.
Мережані ярма, тернові занози –
Те все сам я пороблю!
На людськую славу й тую поговірку
Ще раз у Крим ісхожу;
Повні вози солі, повні мажі риби
Ще додому привезу.
ПОВІЯВ ВІТЕР СТЕПОВИЙ
Редакція для чоловічого триголосся: Василь Триліс.
Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав в бою січовий стрілець,
Дівчина затужила.
А був то хлопець молодий,
Йому б лише кохати.
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати…
Летить ворон з чужих сторон
Та й жалібненько кряче:
“Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче”.
Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Бо не одного козака,
Сира земля накрила.
РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ
Слова: Тарас Шевченко, музика: Данило Крижанівський.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів.
Сичі в гаю перекликались
Та ясен раз у раз скрипів.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
РЕВУТЬ, СТОГНУТЬ ГОРИ ХВИЛІ
Слова й музика: Марко Кропивницький. Обробка: О.Маньківський.
Ревуть, стогнуть гори-хвилі
В синесенькім морі.
Плачуть, тужать козаченьки
В турецькій неволі.
Вже два роки у кайданах
Терпнуть наші руки.
За що, Боже милосердний,
Нам послав ці муки?
Підборкали* яничари
Орлят України,
Підборкали та й кинули
Живих в домовину.
Де ж ви, славні запорожці,
Сини вольной волі!
Чом не йдете визволяти
З важкої неволі?
