Категорія: ВСЕ РАЗОМ

Зелененький явороньку,
Чого похилився?
Молоденький козаченьку,
Чого зажурився?

“Ой як же мені не хилитися, –
Вода корінь миє…
Ой як же мені не журитися, –
Само серце ниє…

Горіхове сіделечко
Ще й кінь вороненький…
Ой поїхав з України
Козак молоденький.

Ой поїхав на чужину
Та там і загинув,
Свою неньку рідненькую
Навіки покинув.

Звелів собі насипати
Високу могилу,
А в головах посадити
Червону калину.

“Будуть пташки прилітати
Калиноньку їсти…
Будуть мені приносити
З України вісти.

Будуть пташки прилітати
Калину клювати,
Будуть мені молодому
Жалю завдавати”.
 

Слова: Тарас Шевченко, музика: Гордій Гладкий. Поголосся: Василь Триліс.

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;

Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
 

Лемківщина. Поголосся: Василь Триліс.

Іване, Іване, раз!
Не ходи горами, два!
Не топчи зелічко, шум–три–аров,
Білими ногами, ю–ха–ха!

Бо тото зелічко, раз!
Маруся садила, два!
Тими годинками, шум–три–аров,
Коли тя любила, ю–ха–ха!

Йде Іван на войну, раз!
Мамці наказує, два!
– Най мою білявку, шум–три–аров,
Ніхто не збиткує, ю–ха–ха!

Хто буде збитковать, раз!
Я то буду знати, два!
Не буду йму нігде, шум–три–аров,
Добридень казати, ю–ха–ха!
 

Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало два. (2)

А з-за хутора вилітало два,
Сокіл сокола братом назива.

Ти сокіл, ти брат, високо літав.
Високо літав, що ж ти там видав?

Літав високо, видав я жито,
А в тому житі козака вбито.

Ой вбито, вбито не теперечка –
Проросла трава крізь реберечка.

Проросла трава крізь реберечка.
Зацвіли цвіти коло сердечка. (2)
 

Поголосся: Василь Триліс.

Ірод-цар за Христом ганявся,
Він за ним дуже побивався!
На сідельці не вдержався,
З кобильчини увірвався,
Та й упав на шлях!

Він лежить, ледве дух одводить,
Кобильчина кругом нього ходить,
Йому в очі заглядає,
Хвостом мухи одганяє,
Ще й бризка на вид!

Іродиха, як теє зачула,
Що ввірвалась у царя мачула –
Підхопилась з ліжка боса,
Як була, простоволоса,
Йому навздогін!

Іродята дуже ізлякались,
Та й за нею всі бігцем погнались,
Коновками воду носять,
Ревуть-плачуть ще й голосять:
“Пропав Ірод наш!”
 

Обробка: Микола Леонтович.

Ішов козак без ліс, без ліщину
Та й надибав молоду дівчину.

Ти дівчино личка рум’яного,
Переночуй мене молодого.

Я би тебе переночувала,
Коби зради я ся не бояла.

Ти дівчино, не бійся нічого,
Не зрадив я на світі нікого.

Запросила у хату тепленьку,
Перебув він ніченьку темненьку.

А уранці крикнув до дівчини:
“Ой спасибі за любу гостину!

Ой спасибі від козака того,
Що, крім тебе, не зрадив нікого!”
 

Слова і музика: Сергій Цушко. Поголосся: Василь Триліс.

Василь Триліс, Володимир Самайда, Григорій Лук’яненко та хор “Чумаки”, 18.11.2015:

Іще чумак на порозі,
А душа уже в дорозі, гей!
Ще родину обнімає –
Душа валку доганяє, гей, гей!

Іде чумак – озирнеться,
То заплаче, то сміється, гей!
Де не ступить – все чужина,
І все далі Україна, гей, гей!

Лети, душе, в Україну,
Перевідай там родину, гей!
Родиноньці поклонися,
І голубкою вернися, гей, гей!

Continue reading “ІЩЕ ЧУМАК НА ПОРОЗІ, або ЧУМАЦЬКА ДУША” →

Їхав козак з України (2)
Та й заїхав до дівчини. (2)

Дівка двері відчинила – (2)
Не той козак, що любила. (2)

Дала коню вівса їсти, (2)
А козаку – крісло сісти. (2)

Дала коню ще й оброку, (2)
Сама сіла собі збоку. (2)

“Ой, Боже ж мій, що я роблю? (2)
Не той козак, що я люблю! (2)

Не той кінь, не те сідельце! (2)
Не той козак, не те серце!” (2)

Дзвонять коні підківками, (2)
А козаки – шабельками.(2)
 

Їхав, їхав козак містом –
Під копитом камінь тріснув, да раз, два!
Під копитом камінь тріснув, да раз!

Під копитом камінь тріснув,
До серденька кріс притиснув, да раз, два!
До серденька кріс притиснув, да раз!

Кріс притиснув до серденька –
Закувала зозуленька, да раз, два!
Закувала зозуленька, да раз!

Не куй, не куй, зозуленько, –
Хай щебече соловейко, да раз, два!
Хай щебече соловейко, да раз!

Соловейку, рідний брате,
Виклич мені дівча з хати, да раз, два!
Виклич мені дівча з хати, да раз!

Виклич мені дівча з хати –
Щось я маю їй сказати, да раз, два!
Щось я маю їй сказати, да раз!

А ще маю розпитати,
Чи не била вчора мати, да раз, два!
Чи не била вчора мати, да раз!

Ой чи била, чи не била –
Я з козаком говорила, да раз, два!
Я з козаком говорила, да раз!
 

Їхав козак на війноньку,
Прощай, сказав, дівчинонько!
Прощай, дівчино чорнобривонько,
Їду в чужу сторононьку.

Дай же, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Покриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину.

Дала дівчина хустину.
Козак у бою загинув.
Покрили очі темної ночі –
Вже він в могилі спочинув…

А злії люди насилу
Взяли нещасну дівчину –
Ген серед поля гнеться тополя
Та й на козацьку могилу…

Не зна ні батько, ні мати,
Де лежить тіло козаче,
Тільки той ворон, що на тополі,
Сидить та й жалібно кряче…