Хор "ЧУМАКИ" :: Чоловічий гуртовий спів

Ой там у лісі на дубку,
Там повісив Іванко гойдалку:

Гойдайтеся, дівчата, високо,
Щоби було видненько далеко!

Нехай моя дівчина гуляє,
Русою косою махає,

Русою косою махає,
Чорними бровами моргає…

Нехай моя дівчина підросте,
Ви їй тоді радоньки не дасте!
 

Ой там у лузі при долині
Червоні рожі розцвіли.
Ой там повстанці молодії
Життя за волю віддали.

Було їх троє, тільки троє
Старої матері вдови,
Але знайшовся той, хто зрадив
Катам червоної Москви!

Кати криївку оступили –
Кричать: “Бандери, руки вверх!”
А ті їм: “Слава Україні!
Ми не здамося – краще смерть!”

І обнялися троє друзів,
Ніхто пощади не просив.
І там гранати більш не рвались,
І скоростріл більш не строчив…

Ой там у лузі при долині
Червоні рожі розцвіли.
Ой там повстанці молодії
За Україну полягли.
 

Ой ти, горо кремінная,
Стій, не розсипайся!
Ти, дівчино, кого любиш, –
Признайся, признайся!

Хіба ж би я з піску була,
Щоб розсипалася?
Хіба ж би я дурна була,
Щоби призналася?

Попід гори сірі воли,
Мальовані ярма;
– Заплати ми, дівчинонько,
Що-м тя любив дарма!

– А я ж тобі заплатила
Ще й переплатила:
Цілував ти моє личко –
Я не боронила…

Цілував ти моє личко,
Цілував рученьки,
І до сонця, і до зорі
Ще й до місяченька…
 

Поголосся: Василь Триліс.

Ой ти, дівчинонько,
Чи з паперу пошита –
Держала козака
Аж до самого світа?

Ой я не з паперу,
Да я з чистого злота.
Не я його держу –
Да то ж його охота!

Оре Іван, оре
Та сірими волами,
Побачив дівчину
Та з чорними бровами.

Ой як зустрілися,
Обоє пораділи,
А з тої радості
Обоє послабіли.
 

Поголосся: Василь Триліс.

Ой у лузі та ще й при березі
Червона калина.
Породила молода дівчина
Хорошого сина.

Вона ж його ой та породила
В зеленій діброві,
Тільки й дала тому козакові –
Личко й чорні брови.

Було б тобі, моя рідна мати,
Тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати,
Щастя й долю дати.

Розвивайся, ой ти зелен дубе, –
Завтра мороз буде!
Собирайся, молодий козаче, –
Завтра похід буде!

– Я морозу ой та не боюся,
Зараз розів’юся!
Я походу ой та не боюся,
Зараз соберуся!
 

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш добрий рід!
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Виступають стрільці січовії у кривавий тан
Визволяти братів-українців з московських кайдан.
А ми тії московські кайдани розірвемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів
Та й прославить по всій Україні Січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
 

Поголосся: Василь Триліс.

Ой у полі криниченька,
З неї вода протікає. (2)
Ой там чумак сірі воли пасе
Та з криниці напуває.

Воли ревуть, води не п’ють,
Бо в Крим доріженьку чують. (2)
Ой Бог знає та Бог відає,
Де чумаченьки ночують.

А ночують чумаченьки
В чистім степу при долині. (2)
Розпустили свої сірі воли
По зеленій муравині.

Бодай же ви, сірі воли,
Та в Крим по сіль не сходили! (2)
Ой як же ж ви, мої сірі воли,
Мені жалю наробили.
 

Поголосся: Василь Триліс.

Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко:
Соснові клепки, дубовеє денце –
Не цураймося, серце.

Не раз, не два над водою
Стояв козак із журбою:
– Вийди, дівчино, вийди, рибчино,
Поговоримо з тобою.

– Ой рада б я виходити
І з тобою говорити,
Так лежить нелюб на правій рученьці,
Та боюся розбудити.

– Ти, козаче молоденький,
В тебе коник вороненький:
Сідлай коня та їдь із двора,
Бо ти не мій, я не твоя.

Козак коника сідлає,
До коника промовляє:
– Лети ж, мій коню, лети, вороненький,
Аж до самого Дунаю!
 

Поголосся: Василь Триліс.

Ой у полі три криниченьки,
Любив чумак три дівчиноньки:
Чорнявую та білявую,
Третю руду та поганую.

Що чорняву від душі люблю,
До білявой залицяюся.
А з рудою та багатою
Піду, мабуть, обвінчаюся.

– Чи я тобі та не казала,
Як стояли під світлицею:
Не їдь, не їдь та й у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

– Любив тебе я дівчиною,
Любитиму й молодицею.
А ще буду хоч сім літ ждати,
Поки станеш удовицею.

Чи всі тії та сади цвітуть,
Що весною розвиваються?
Чи всі тії та вінчаються,
Що любляться та кохаються?

Половина тих садів цвіте,
Половина осипається.
Одна пара та вінчається,
А другая розлучається.
 

Ой хмариться, туманиться,
Дрібні дощі йдуть,
Там молоді жовня’, жовнярики
Мід-горілку п’ють.

Ой п’ють вони мід-горілочку,
Їдять наїдки,
Бистрим оком погля’, поглядають
На чужі жінки.

Чужі жінки, як ягідки,
Як весною цвіт,
А ти ж мені, шабе’, шабелино,
Зав’язала світ.

Візьму тебе, шабелино,
За гострі боки
Та й укину тебе, шабелино,
В Дунай глибокий.

Плавай, плавай, шабелино,
Вчися плавати,
А я піду молод, молод жовняр
Жінки шукати!

А як собі, а як собі
Жінки не знайду,
Тоді тебе, шабе’, шабелино,
До боку припну!